Є поміж нас багаті й бідні.

Кому що треба, доля не пита.

Та є дві речі всім нам необхідні:

У світі - мир, а в душах - доброта.

Година спілкування   «Добро лікує душу!»

Усі ми звикли до слів «толерантність», «рівні права», «соціальний захист»… Та насправді ми навіть не маємо уявлення про спектр проблем, з якими стикаються люди, що відрізняються від середньостатистичного громадянина нашої держави. Зустрічаючи на вулиці інваліда на милицях або у візку, чи замислюємось ми над його непростою долею? А що цим людям потрібно? Ми не повинні забувати про тих людей, які потребують допомоги.

Уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді – це завжди було в характері українського народу. У наших традиціях споконвіку зберігалася звичка наділити прохаючого, прихилити подорожнього.

 Щороку в Україні кількість інвалідів збільшується, і ця невтішна тенденція покладає особливі зобов’язання як на владу, так і на суспільство щодо соціального захисту людей із особливими потребами та адаптації їх до нормального життя. Держава крок за кроком втілює інклюзивну освіту. А що суспільство? Інколи в нас закрадається думка і постає питання : яка вулиця веде до хворого? Де той шлях до правди і добра, яким треба йти кожному?  Ця вулиця проходить через душу кожного з нас. І завдання батьків та вчителів зводити  храм добра правди і любові в душах дітей.

В 2 класі пройшли години спілкування  «Добро лікує душу!», метою яких було  привернення уваги до проблем тих, хто став інвалідом від народження, в дитинстві чи під час дорослого життя.   Слухаючи розповідь про історії особливих людей, учні в який раз переконувалися, що  навіть фізичні вади не змогли перешкодити  людині жити  активним повноцінним життям,  домагатися поставлених цілей, творити, бути успішним. На якусь мить кожен відчувши , як нелегко бути  особливим не таким як усі, зрозумів- це особливі  люди, вони потребують допомоги, вони живуть і прийшли у цей світ можливо для того, щоб зробити нас добрішими , людянішими…і вони будуть щасливі!Недарма говорять,що словом можна і поранити боляче, якщо воно зле і безсердечне, і вилікувати, оживити, якщо воно чуйне та сповнене безмежної доброти. Отже давайте будемо уважнішими один до одного і приходити на допомогу.